Roman Malynovsky, Ukraine

Interviewed by Danielle Hampson
Publisher:

Sweet Life

  • Short Stories
Fiction
Image

Synopsis

“Sweet Life” is a collection of stories united by mood and plot spirals. In “Twenty-Five Days” Luka sits in a barber's chair in the émigré district of Berlin. They speak different languages, and the only way to understand each other is through gestures and touches. Their inner language follows them until the twenty-fifth day. In the “Cairo Express”, David travels by transcontinental train and carries a secret cargo to the final station. However, the comfortable course of this journey is under threat. In the “Write-off” the girl is given an urgent task: “After all, who else could be entrusted with this case” she thinks after receiving the order. To fulfil it, she goes to meet with Terracotta. Thirteen stories that nurture inner dramas, experiences, passion, rage, adoration. This book is full of mystery and playfulness, anxiety, but also airy lightness. “Sweet Life” invites you to play, to travel by plane and train, walk through rooms and houses, wonder around cities and continents. It calls for a journey through the boundless, vast space of human nature.

Interview Transcription

What do we find inside your book? 

In this book you will find thirteen stories. The plot and characters in each story are different. However, they are all united by a common mood, motives and themes. First of all, these are stories about the relationship between a man and a woman: about the temptation and danger of relationships that have many passions. And there is a lot of geopolitics in these stories.

The collection is built on the principle of an hourglass. Or a reflection: each story has its counterpart - the plot or its mood responds to the other. The sequence follows: the first story corresponds to the last. The second - the penultimate. And so on. And only the seventh story, which stands in the middle of the collection, has no reflection. It is called Dolce Vita, which translates from Italian as Sweet Life. This story gave the collection its name. And at the heart of the plot this story is also about the relationship between man and woman

Що читачі знайдуть під обкладинкою «Солодкого життя»? 

У цій книжці читачі знайдете тринадцять оповідань. Сюжети та герої у кожному різні. Проте оповідання об’єднані спільним настроєм, мотивами і темами. Передовсім це історії про стосунки між чоловіком і жінкою вони про спокусу і небезпеку зав’язків у яких багато пристрасті. А ще в цих оповіданнях досить геополітики.

Збірка побудована за принципом клепсидри, або ж віддзеркалення: кожне оповідання має свого двійника — сюжетно або ж настроєво одне оповідання відгукується в іншому. Послідовність така: перше оповідання відповідає останньому. Друге — передостанньому. І так далі. І лише сьоме оповідання, яке стоїть посередині, не має свого віддзеркалення. Воно називається «Дольчевіта», що з італійської перекладається як «Солодке життя». Саме це оповідання і дало назву збірці. В основі його сюжету також історія про стосунки між чоловіком та жінкою.

 

You mix realistic stories with science fiction stories. Why did you mix these genres?

Literature is a territory of freedom. All the genres it offers give the writer the opportunity to tell his stories. Some stories are best told in certain genres. Science fiction is a wonderful genre. It is extremely flexible. It allows you to add elements to the story that are missing, to tell the story in a way that has not been done before. I'm also a science fiction reader and I know what I'm talking about. I don't have enough knowledge to write big science fiction novels. However, I like to use the opportunities that this genre offers in writing, as Ray Bradbury did, for example. There are two science fiction stories in Sweet Life. Others are realistic stories.

Ти поєднуєш реалістичні історії з науково-фантастичними. Чому ти вирішив поєднати ці жанри під однією обкладинкою?

Література — це територія свободи. Усі жанри, які вона пропонує, дають письменнику можливість розповідати свої історії. Деякі з них краще розповідати в певних жанрах. Наукова фантастика — чудовий жанр. Він надзвичайно гнучкий: дає можливість додати в історію елементи, яких бракує, щоб розповісти її так, як цього не робили раніше. Я теж читач наукової фантастики і знаю про що говорю. Для того щоб писати великі науково фантастичні романи мені бракує наукової обізнаності. Проте я з легкістю використовую можливості, які дає цей жанр, як це робив, наприклад, Рей Бредбері.

У «Солодкому житті» є два науковофантастичні оповідання. Інші — це оповідання реалістичні.

 

Who did you write this for, who do you see as your audience for your book?

This book will appeal to anyone who enjoys listening to stories. Literature is the telling of stories. Everything else that a writer puts inside a book is superimposed on stories. My stories are about people and the world: complex, contradictory. About people and their motivation. About impulsiveness and irrationality.

People's communication is telling stories to each other. Stories everywhere: on TV shows, on TV news, in movies, we tell each other family stories, or stories from work, and literature is the best form for such stories. This book is for those who like to listen the stories. And I, as the author, did everything possible to make these stories interesting to read from the first page.

Для кого ти писав «Солодке життя», кого бачиш своєю аудиторією?

Усіх, хто любить слухати оповіді. Література — це передовсім розповідання історій. Усе інше, що вкладає туди письменник, накладається поверх. Мої історії про людей і світ: складний та суперечливий. Про людей та їхню мотивацію. Про імпульсивність та нераціональність.

Спілкування людей — це процес оповіді історій одне одному. Історії всюди: на телешоу, в теленовинах, в кіно, ми розповідаємо одне одному родинні історії, або історії з роботи  Література ж — найкраща форма для таких розповідей. Ця книжка для тих, хто любить слухати. А я, як автор, зробив все можливе, щоб ці оповідання було цікаво читати з першої сторінки.

 

The events in your stories take place in different countries and on different continents. Why did you involve the whole world in your texts?

At the heart of my stories is humans. And humans in every part of the world are the same, regardless of their national or cultural characteristics. We are all the same - we all love, hate, admire, laugh and cry. The same things bring us joy and sorrow, no matter where in the world they occur. For example, war is scary and painful, no matter where it happens: in Ukraine, Syria, Georgia, or United States. I wanted to show that these stories can happen anywhere in the world and happen to each of us.

In addition, some of the plots that I invented required certain circumstances: political, social, economic, religious or national. Therefore, reading Sweet Life, the reader will be transported from Berlin to Paris, then to Cairo, and then to Kyiv. From there - in New Delhi and back to Kiev.

Події у твоїх оповіданнях відбуваються в різних країнах і на різних континентах. Для чого ти залучаєш у свої тексти весь світ?

В основі моїх оповідань — людина. А людина в кожному куточку світу однакова, незважаючи на свої національні чи культурні особливості. Ми всі однакові — ми всі любимо, ненавидимо, захоплюємося, сміємося і плачемо. Одні і ті самі речі завдають нам радості і смутку, хоч в якому кутку світу вони відбуваються. Наприклад війна — це страшно і болюче хоч не б вона відбувалася: в Україні, Сирії, Грузії, чи Сполучених Штатах. Я хотів показати, що ці історії можуть відбутися в будь-якому куточку планети і відбутися з кожним із нас.

А крім того деякі із сюжетів, які я вигадав, вимагали певних обставин: політичних, суспільних, економічних, релігійних або національних. Тому читаючи «Солодке життя», читач переноситиметься із Берліну в Париж, а тоді в Каїр, а потім в Київ. Звідки — в Ньою-Делі і назад до Києва

 

What motivated you to write this book?

The desire to tell stories. I have always been fascinated by literature. I love reading more than writing. I read constantly. A book is always with me - in long and short journeys. I read every morning: because that's how I imagine the perfect start of  the day.

Since childhood, I was interested in how to create books. I wrote the first stories when I was a schoolboy. And this writing continues to this day. The only difference is that I became much better in this.   

Що спонукало тебе написати цю книжку?

Бажання розповідати історії. Мені завжди захоплювала література. Читати я люблю більше ніж писати. Я читаю постійно. Книжка завжди зі мною — в довгих і коротких подорожах. Я читаю щоранку: бо так я собі уявляю ідеальний початок дня.

Ще з дитинства мені було цікаво: як створюються історії? Перші оповідання я написав ще коли був школярем. І це писання триває аж до сьогодні. З тою лише різницею, що я став значно вправнішим у цьому.

 

How does your book title SWEET LIFE relate to the stories inside?

Life is sweet. This is one of the most controversial statements in history. Yes, it is sweet. But it is also bitter, and it sour. And of course, salty with tears. Although tears do not necessarily mean sadness, there are also tears of joy. But all this mixture of tastes that bring us events that happen to us - they give this unique feeling that life is delicious. All the contradictions of this phrase - sweet life - I have set out in thirteen stories of this collection. In fact, the name is borrowed: this is the name of one of the films by Italian director Federico Fellini. This film I mentioned in the seventh story of the collection. This story is called Dolce Vita. There are a lot of references to pop culture in this book, so this title - borrowed from the movies - seemed appropriate to me.

Як назва книжки — «Солодке життя» — пов’язана з історіями всередині?

Життя — солодке. Це одне з найбільш суперечливих тверджень в історії. Так, без сумніву воно солодке. Але воно також і гірке. А ще кисле. І, звичайно, — солоне від сліз. Хоч сльози не обовязково означають смуток, бо бувають також і сльози радості.

Але вся ця суміш смаків, які приносять нам події, що з нами відбуваються — вони і дають це унікальне відчуття, що жити — це, все таки, смачно.

Всю суперечливість цієї фрази — життя солодке — я виклав у тринадцяти історіях цієї збірки.

А насправді назва позичена: так називається один з фільмів італійського режисера Федеріко Фелліні. Цей фільм згадується в сьомому оповідання збірки. Оповідання називається «Дольчевіта». У цій книжці багато посилань на поп-культуру, тому й така назва — запозичена з кіно — видалась мені доречною.

 

Are your characters modeled after people you know or are they purely imagination?

There are no direct prototypes. Sometimes I combined several people I know into one character. I would call some of these stories, such as Dolce Vita, autobiographical. The events didn’t take place as described, but quite similar. And I'm sure many readers will recognize themselves in this story, and in many other stories in this book.

Герої твоїх оповідань створені за образами людей, яких ти знаєш особисто, чи всі вони вигадані?

Прямих прототипів немає. Інколи це збірні образи. Деякі з цих оповідань — наприклад оповідання «Дольчевіта» — я б назвав автобіографічним. Події відбулися не дослівно так, як описано, але досить схоже. І я впевнений, що багато читачів впізнають і себе в цій історії. А також в багатьох інших оповіданнях цієї книжки.

 

You have said: "Sweet Life" has brought with it many new experiences, mostly unexpected.”  Would you give us one example of such an unexpected new experience?

This feeling is due to the fact that I am a writer now. For example - to see my book on the shelf in a bookstore, or seeing a stranger read it in a coffee shop or on a train. I have always been fascinated by the image of the writers, their lifestyle, their biographies. It was like I was one person before the book was published, and after the publication I became another person.

В одній зі своїх розповідей про книжку ти сказав: «Солодке життя принесло з собою багато нових вражень, здебільшого несподіваних». Чи можеш навести один приклад такого несподіваного нового досвіду?

Це відчуття пов’язані із тим, що я тепер письменник. Наприклад — бачити свою книжку на полиці у книгарні. Або бачити як незнайома людина читає її в кавярні чи в потягу. Кожен мій досвід пов’язаний із хвилюванням деміурга. Ніби до появи книжки я був однією людиною, а після появи став людиною іншою.

 

What type of feelings did you experience while writing, and which part of your book did you most enjoy writing and why?

I love every story from Sweet Life. I wrote each of them with great pleasure. I like the writing process. This work is extremely enjoyable, and even easy - I often surprise myself when I write: often ideas come while writing. If I'm not happy with the story, I put it off and come back after a while - I change something in the plot so that the story becomes the one I like again. I'm that type of person - I can't do what I don't like. And nothing can force me. I love to write. So, I would be lying if I said that I like some of the stories in Sweet Life more than others. The truth is that I like them all equally.

Що ти відчував, коли писав «Солодке життя»? І яку частину книжки тобі сподобалося писати найбільше?

Я люблю кожне оповідання із «Солодкого життя». Кожне з них я писав з великою насолодою. Мені подобається процес писання. Ця робота надзвичайно приємна — часто я сам себе дивую, коли пишу: часто ідеї приходять під час писання. Якщо я починаю писати, але історія перестає мені подобатися, я її відкладаю і повертаюся через якийсь час — щось змінюю в сюжеті, щоб вона знову стала такою, яка мені подобається. Я такий тип особистості: не можу робити те, що мені не подобається. І ніщо не може мене змусити. А писати мені подобається. Я збрешу, якщо скажу, що якесь оповідання подобається мені більше за інші. Правда така, що всі вони подобаються мені однаково.

 

I strongly believe that we learn every day. What lessons have you learned through the process of writing this book?

That persistence pays off. What is very important is to know the goal you are going for. And my heroes, and the stories that happened to them, also taught me a lot. For example, that reconciliation is important, that there are no dead ends in life. After all, that life is sweet.

Я прихильниця ідеї, що ми вчимося щодня. Які уроки ти отримав в час написання своєї першої книжки?

Що наполегливість дає результат. Що дуже важливо знати мету, до якої ти йдеш. А ще мої герої та історії, які з ними відбувалися, також мене багато чому вчили. Наприклад, що примирення — це важливо. Що в житті не буває глухих кутів. Зрештою, що життя солодке, попри всю його гіркоту.

 

Will you please read short excerpt from SWEET LIFE?

TWO MINUTES TO MIDNIGHT - Translated from the Ukrainian by Dominique Hoffman

Ivan stood on the terrace watching the August sun set, huge and crimson like the circle on the Japanese flag, drowning the horizon in red. ”It’s going to be windy”, thought Ivan, although it was hard to believe given the still evening air. He went inside to gather some blankets so they could bundle up in case the wind did blow.

They’d agreed to meet by 10 – right after sunset. Actually, everyone who’d agreed to come arrived early – except for Yakiv, who still hadn’t arrived. Now they gathered together waiting for it to begin.

Andrii leaned over the record player. 

“Look what I brought,” he said, pulling out an album with four cartoon faces in profile of Gorillaz’s Demon Days written on the black square. The album was still tightly wrapped in its original plastic packaging – brand new. Anna and Maria huddled together looking at the pictures.

Andriy tore off the plastic wrap, lifted the needle and put the black disc on the turntable. The words “Are We the Last Living Souls?” poured out as the evening light slowly faded.

“Awesome. I love this album,” said Anna, as she poured wine for herself and Maria. “Every Planet We Reach Is Dead’ is my favorite song”,Andriy nodded.

“Yeah, this is the kind of music we’ll listen to once we fly away and we’re walking around the dead planets.”

“And we’ll dance just like this on those dead planets.” Anna spread her arms, shifting from one foot to the other, as she picked up the rhythm. 

“Do you see them yet?” asked Eva, who was sitting in an armchair off to the side, wrapped in a blanket patterned with deer in a dense forest.

“No,” answered Ivan, looking over his shoulder into the space beyond the terrace.

Прочитай, будь ласка, короткий уривок із «Солодкого життя».

Звичайно. Це буде фраґмент із оповідання - «За дві хвилини до півночі»

Іван стояв на терасі, споглядаючи, як сідає серпневе сонце, велике і багряне, ніби круг на японському прапорі, заливаючи горизонт червоним. Буде вітряно, подумав Іван, хоч у нерухомому повітрі в це важко було повірити, тому рушив у кімнату, щоби про всяк випадок зібрати покривала, якими можна буде вкритись, якщо вітер таки звіється.

Зустрітися домовилися не пізніше десятої — відразу, як сяде сонце. Проте кожен, хто обіцяв, прийшов раніше, крім Якова, якого досі не було, і тепер усі тіснились у просторі, чекаючи початку, хто де.

Андрій схилився над програвачем.

Дивіться, що я приніс, — він дістав зі сумки платівку з чотирма графічними профілями: Demon Days, «Ґоріллаз» — писало вгорі чорного квадрата з поліетиленовою плівкою, що туго його огортала, — платівка нова. Над нею, розглядаючи, схилилися Анна та Марія.

Андрій зірвав поліетилен, підняв голку Іванового програвача і вклав під неї чорний диск; у надвечірньому світлі, яке поволі розсіювалося, залунало «Are we the last living souls».

— Клас, люблю цей альбом, — Анна налила вина для себе і для Марії. — Моя улюблена пісня — «Every Planet We Reach Is Dead».

Андрій кивнув.

— Так, колись ми будемо слухати таку музику, гуляючи мертвими планетами, на які прилетимо.

— І танцюватимемо під неї на цих мертвих планетах, отак, — Анна звела руки і переступала з ноги на ногу, вловлюючи ритм.

— З’явилися? — запитала Єва, яка сиділа осторонь у м’якому кріслі, накритому покривалом з оленями серед густого лісу.

— Ні, — відповів Іван, оглядаючись через плече у простір за терасою.

 

What message – if any at all - are you trying to pass on through your stories?

That the world is a complex matter. But that's why it's so interesting to live.

Яке повідомлення (якщо воно є) ти вкладаєш у свої історії?

Що світ — це складна матерія. Але саме тому так цікаво жити.

 

What is the biggest benefit the reader will take away from reading your book?

I hope it will be a pleasure of oblivion. What I like most about books is that I dissolve into the world I read about. When I read Huckleberry Finn, I find myself on the Mississippi River, when I read Catch -22, I board the plane. When I read Moby Dick, I find myself on the deck of a ship. I find myself in the world described by the author. When I wrote Sweet Life, I did my best to make each story captivate the reader. That at the time of reading for him there no other world than the world of storytelling.

Яку найбільшу користь принесе читачу читання твоєї книжки?

Я сподіваюся, що це буде насолода забуття. Найбільше, що мені подобається в книжках, це те, що я розчиняюся у світі про який читаю. Коли читаю «Пригоди Гаклберрі Фінна» — я опиняюся на берегах річки Міссісіпі, коли читаю «Пастку-22» — на борту свійського літака, Коли читаю «Мобі Дік» — на палубі корабля. Я опиняюся у тому світі, який описав автор.  Коли я писав «Солодке життя», то зробив все можливе, щоб кожне оповідання захоплювало читача у свій простір. Щоб у час читання для нього не існувало іншого світу, крім світу оповідання.

 

Your economy is severely challenged at this time due to the current events in your country; how are you adjusting your efforts to make readers aware of your book?

These are the most difficult and terrible times in our modern history. This is the horror of a neighbor country like Russia. But among this horror there are also opportunities: now the attention of the whole world is focused on Ukraine and our culture. To our literature, music, theater. We speak and the world hears us. I dream that this year my book will be translated into other languages. The Polish translation is ready. The book will be published in September. Some stories have been translated into German and English. I hope that our conversation today will also contribute to this.

Економіка України зазнає у ці дні серйозних проблем через війну. Чи робиш ти щось для того, щоб нові читачі дізналися про твою книжку?

Це найскладніші і найстрашніші часи у нашій новітній історії. Це жах, який несе з собою сусідство з Росією. Але серед цього жаху є також можливості: зараз увага всього світу прикута до України і її культури. До нашої літератури, музики, театру, кіно. Ми говоримо і світ нас чує. Я мрію, щоб цього року моя книжка вийшла перекладах іншими мовами.  Я сподіваюся, що наша сьогоднішня розмова теж цьому сприятиме.

 

Is there anything we haven't covered here that you feel is important for people to understand about your book?

I hope we talked about everything important. Let's leave some intrigue for readers.

 

Чи є щось таке, про що ми поговорили, але що, на твою думку, важливо для розуміння твоєї книжки?

Сподіваюся, ми поговорили про все важливе. А щодо іншого, то залишмо інтриґу для читачів.

 

Where can readers find out more about you and your book?

If you mean to information in English, I recommend my interview for the “Apophenia” magazine — my interviewer was writer and journalist Kate Tsukran. This is the first interview I gave after the book was published: bit.ly/3CvbSkD

Розкажи, де англомовні читачі можуть дізнатися більше про тебе та твою книжку?

Я рекомендую моє інтерв’ю для журналу «Apophenia», де моєю інтерв’юеркою була письменниця та журналістка Кейт Цукран. Це перше інтерв’ю, яке я дала після виходу книги: bit.ly/3CvbSkD